Я знайомив вас з Українським вісником і зауважував, зокрема, про його поезію як про спів іншої, замовчуваної України. Є така сьогодні. І єдина вина її авторів — їх біографія. Вони — колишні політичні в'язні, цьковані і заслані лише за одне — за свої думки й переконання, за своє національне сумління і творчу чесність. Тепер вони «на волі». Та черговий наш парадокс (а сказати прямо — безглуздя) полягає в тому, що висловлювані ними раніше твердження, за які стільки потерпіли, сьогодні можна вільно прочитати в публікаціях і почути з трибун. А людей тих — ніби й не було, ніби й нема. (Переднє слово, фрагмент)