Наприкінці століття я підхожу до вікна. Спостерегти, що логіка спочила - почалась весна. Переривання поступовості не помічають перехожі, Переїжджають авта, діти, переходячи калюжі, Передчувають, що повернуться з пітьми, Всі боги-діти грають пристарілими людьми Веселу гру і вимагають вмерти, Переплести кохання, страх і волю Високого мистецтва ситуацій, Зіткнути розгалуджені сюжети, Змінити правила, переписати вводні. Розваги і любов розбещених дітей, їх ревнощі і бійки, воля, влада... Ми - іграшки, занедбані в кутках, Покриті порохом, чекаємо роками, Щоб олімпійські діти склали нами Трагедії сюжет на зламаних хребтах, Намиста нанизали нашими серцями. (Подорож Арго, фрагмент)